Мені вже … років, а батьки й досі ставляться до мене, як до дитини.

Щоб я не робив, все сприймається як належне, таке враження, що мої зусилля
нічого не варті. Мені й досі вказують, що робити, та вчать жити.

В моє особисте життя втручаються, а особистого простору наче не існує.

📍Знайомо?

То чому ж батьки себе так поводять?

Невже вони хочуть, щоб дитина відчувала себе приниженою та спустошеною?

Зовсім ні. Це природа нашого мозку. Ми завжди аналізуємо результат своїх дій та робимо висновки.

Просто пригадайте свій стан перед днем народженням або новим роком.

Так, в суспільстві є така думка, що в ці періоди ми маємо бути щасливими.

Але чи так це?

Ми вдягаємо маску радості, а в голові підбиваємо підсумки, робимо аналіз, порівнюємо своє життя з іншими.

Навіть якщо свято не вдалося, ми будемо казати, що все пройшло чудово, адже інші он які історії розповідають.

📍Так і наші батьки.

Дивлячись на нас дорослих вони пригадують скільки помилок у вихованні допустили, скільки моментів життя пропустили через свою зайнятість або ж втому, що не додали, де були надто сурові й жорсткі.

Наша дорослість, це наче вирок для них. Факт, що більше нічого не можна вдіяти. Мозку це важко сприйняти.

Тут-то і починається атракціон під назвою “заперечення та знецінення”, таким чином вони наче виграють час для себе.

Їм здається, що можна ще все виправити, ви знову дитина, а вони мудрі батьки. Просто їм так легше.

📍Тож для того, щоб не нервувати на батьків та не відчувати себе знеціненим, треба це зрозуміти, прийняти, та навчитися тримати свій фокус уваги в складні часи саме на цьому розумінні.

Також ви можете словами проговорити батькам, що не злитесь на них, та ні в чому не звинувачуєте їх, і вдячні за своє дитинство (якщо це дійсно так).

Таким чином ви знизите у батьків відчуття провини й спілкування стане більш легким.

А якщо вам потрібна допомога, щоб розібратися у стосунках із батьками, пишіть мені в директ, допоможу.